Опівденна Евелін

Бідолаха виглядає так, ніби примару побачив. Чудово. Евелінн нахиляється до нього через барну стійку, а її червоні губи розпливаються в солодкій усмішці. «Розкажи мені про свою біду, красунчику». І він розповідає. Розповідає про свого брата, про несправедливу угоду й про те, що вже й сам не знає, чи досі живий, чи вже мертвий… А дияволиця насолоджується його стражданнями, наче найсолодшим нектаром. «Усе гаразд, любий», — воркоче вона. — «Тепер ти в моїх руках».